Прийшли, побачили, спалили: разючі відкриття у Віцні свідчать про спустошливість і тотальність війн у стародавніх майя

Стюфляєв Максим
:::
Статьи и материалы
:::
майя

(на рус.яз.)

Всупереч популярному протиставленню, згідно з яким стародавні народи жили в полоні традиції, а сучасне суспільство відкрите до змін та прогресу, інерція й небажання відмовлятися від усталених поглядів донині нерідко визначають поведінку багатьох людей. Нові ідеї часто-густо наражаються на запеклий опір консервативних опонентів, викликають бурхливу дискусію. Сказане повною мірою стосується теперішнього становища у майяністиці – попри здійснений в останні десятиліття значний поступ на шляху до кращого розуміння цивілізації стародавніх майя, процес переосмислення нової інформації і відмови від застарілих теоретичних концепцій наразі далекий від завершення. У цій статті мова піде про майяську тактику ведення війн. Нещодавні приголомшливі відкриття в городищі Віцна (Східний Петен, Гватемала) доводять, що майя не зупинялися перед цілковитим знищенням ворожого міста, а також свідчать про важливість зіставлення археологічних даних з повідомленнями писемних джерел.

Мапа центральної частини Віцни, створена на підставі даних LiDAR. Археологічний проєкт Хольмуля (Holmul Archaeological Project)

Мапа центральної частини Віцни, створена на підставі даних LiDAR. Археологічний проєкт Хольмуля (Holmul Archaeological Project)

Довгий час у майяністиці панувало ідеалізоване уявлення, нібито стародавні майя вирізнялися з-поміж решти народів земної кулі надзвичайною миролюбністю. Провідні науковці першої половини ХХ століття С. Морлі та Е. Томпсон щиро вірили у те, що, оскільки майя розвивалися в ізоляції й були відокремлені від культур Старого Світу океаном, їм вдалося створити унікальне теократичне суспільство, побудоване на засадах визнання чільної ролі жерців, котрі виконували різноманітні обряди, пильно стежили за рухом зірок і мало переймалися земними клопотами. На думку Томпсона, лише в X столітті, тобто вже після занепаду блискучої класичної цивілізації, суспільство майя «деградувало», бо було підкорене войовничими зовнішніми загарбниками – саме тоді почалися міжусобні війни. Теза про перевагу релігійного ритуалу над практичними економічними й політичними інтересами доповнювалася досить своєрідним розумінням майяського урбанізму. Вважалося, що майя взагалі не мали міст у звичному нам розумінні цього слова, а величні руїни, що їх археологи знайшли на території сучасних Мексики, Гватемали, Белізу і Гондурасу – це «ритуальні центри», де сільське населення околиць збиралося у дні виконання пишних церемоній, але не мешкало постійно. Такі умоглядні гіпотези не витримали перевірки дальшими дослідженнями та відкриттями. Наприклад, у 1946 році світ дізнався про існування прегарних настінних фресок із Бонампака, на яких зокрема напрочуд вірогідно відтворено перебіг битви між двома майяськими арміями, а також показане святкування переможців і знущання над взятими у полон бранцями: нещасних роздягли і поставили на коліна перед царем-тріумфатором та його почтом. З пальців замучених воїнів падає краплями кров – імовірно, ще до початку дійства їм вирвали нігті. Це моторошне відкриття розвіяло красивий образ «мирної» цивілізації. Від 1960-х років, завдяки успіхам у дешифруванні писемності майя, стало відомо про численні війни, які точилися між царствами. Водночас більш ретельні і комплексні дослідження археологічних пам’яток допомогли спростувати концепцію «ритуальних центрів» і довели – майя мешкали у містах.

Сцена битви на фресках з Бонампака

Сцена битви на фресках з Бонампака

Проте, незважаючи на появу великого масиву нових джерел, уявлення про виняткову роль ритуалу в повсякденному житті стародавніх майя міцно вкоренилося серед багатьох науковців. Оскільки заперечувати самий факт ведення війн вже неможливо, захисники тези про несхильність майя до агресії тепер намагаються довести, що збройні конфлікти мали, мовляв, обмежений характер і зводилися до «ритуальних поєдинків» між аристократами або стрімких рейдів, спрямованих на взяття в полон вельможних бранців з табору супротивника. Заперечувати важливість таких живих «трофеїв» дійсно неможливо: на монументах досить часто зображали звитяжних царів, котрі топчуть простерту під ногами жертву, а найбільш хвалькуваті переможці навіть додавали до своїх імен титули, що містили число взятих у полон ворогів або згадку про найважливіших з них. Одначе на підставі цих фактів деякі авторитетні дослідники, приміром А. Демарест, Д. Фрейдель, Т. Іномата й інші, дійшли сумнівного висновку, ніби майяські війни стосувалися тільки вузького елітного прошарку, а переважна більшість населення взагалі не брала в них участі й мирно саджала собі кукурудзу. Стверджується, що численні політичні конфлікти, згадками про які рясніють написи, були, по суті, дрібними сутичками царів і близьких до них сановників, які прагнули зміцнити власний авторитет в очах підданих, здобути полонених для ритуального жертвоприношення, оволодіти сакральною силою ворога тощо. Війну прихильники цієї гіпотези, власне, розглядають як один з ритуалів, а її перебіг обмежують дотриманням жорстких правил «шляхетної» поведінки. Наприклад, ще недавно в науково-популярній літературі писали, ніби майя приурочували початок ритуальних війн до фаз руху Венери, проте насправді це припущення не відповідає дійсності і виникло через хибну реконструкцію дати на фресці з Бонампака. Концепція так званої «правильної війни», яка регулювалася ритуалом і не передбачала спустошення цілих міст або великої кількості загиблих, дотепер зостається досить популярною з-поміж археологів-майяністів. Її прихильники переконані, що приблизно на межі VIII-IX століть саме через знехтування правилами «кодексу честі» відбувся перехід від «ритуальних» до «справжніх» масових війн, котрі велися на взаємне знищення і врешті-решт спричинили сумнозвісний колапс класичної цивілізації майя.

Представлення бранців перед царем. Панель невідомого походження з регіону біля Йашчілана

Представлення бранців перед царем. Панель невідомого походження з регіону біля Йашчілана

За уважного розгляду нескладно помітити в моделях «ритуальної війни» відгомін старих ідей Е. Томпсона: хороші й мудрі майя виробили щадні правила розв’язання конфліктів, але потім щось раптом пішло не так, баланс порушився і цивілізація загинула. Але наскільки обґрунтованими є ці теорії, чи можна перевірити їх свідченнями джерел? Царські війни – одна з провідних тем монументальних текстів, одначе цей жанр має свою специфіку і обмеження: хоча ми повсякчас натрапляємо на згадки про повалення ворога, взяття у полон бранця або підкорення якоїсь місцевості, виклад подій дається надзвичайно стисло, за допомогою коротких і шаблонних формул. Приміром, битву зазвичай описували просто як «повалення зброї» супротивника, цілковито оминаючи деякі дуже важливі аспекти: чисельність війська кожної зі сторін, перебіг бою тощо. Через таку лаконічність з самих лише написів не завжди легко зрозуміти, що ж мали на думці їхні автори: зіткнення великих армій чи «ритуальний поєдинок» віч-на-віч двох суперників? Так само, коли в тексті говориться про «спустошення» або «спалення» міста, без ширшого контексту не зовсім ясно, що саме сплюндрували: ціле місто чи, можливо, тільки храм місцевих богів або палац правителя? А може взагалі відбулася якась суто ритуальна дія? Деякі ж більш промовисті звороти, як от відома на кількох монументах фраза «нагромадилися гори черепів, пролилися озера крові», багатьом дослідникам видаються аж надто метафоричними. Таким чином, малослівні повідомлення царських пам’яток залишають великий простір для тлумачень та інтерпретацій. До того ж серед археологів поширене недовірливе ставлення до писемних джерел: приміром, відома дослідниця Д. Маркус вважає ієрогліфічні написи «комбінацією історії, міту й пропаганди», що спотворювала або й просто фальсифікувала факти на догоду інтересам правителя.

Очевидно, що правильне розуміння природи і масштабу майяських війн можливе тільки за умови поєднання даних археології зі свідченнями епіграфіки. Добра нагода здійснити таке зіставлення з’явилася завдяки роботі команди Археологічного проєкту Хольмуля. У 2016 році проєкт здійснював під керівництвом Ф. Естрада-Беллі розкопки на території городища Віцна, що лежить за 15 км на північ від Хольмуля і на 32 км північніше Наранхо. Одним з важливих результатів польового сезону стало виявлення двох різьблених стел, датованих 785 та 790 роками. Хоча написи на обох монументах погано збереглися, епіграфістові проєкту О. Токовініну вдалося ідентифікувати «емблемний ієрогліф» Віцни, тобто титул місцевих царів. Він читається як «Священний Бахламхольський Владар». Це дуже важливе відкриття, адже згадка про Бахламхоль трапляється в тексті славнозвісної стели 22 із сусіднього городища Наранхо. На тому монументі перелічено воєнні звитяги малолітнього «Священного Са’альського Владаря» (правителя Наранхо) К’ахк’-Тілів-Чан-Чаахка (насправді, звичайно ж, його воєначальників) і зокрема повідомляється, що 25 травня 697 року «вдруге було спалено Бахламхоль». Донедавна точне розташування сплюндрованого міста лишалося невідомим, тепер його можна впевнено ототожнити із руїнами Віцни. Таким чином, армія Наранхо здійснювала неодноразові наступальні походи на північ, адже згадується «друге спалення» Бахламхоля, хоча про першу таку подію нам поки достеменно нічого невідомо.

Віцна і озеро Лагуна Ек’нааб. Мапа 3D

Віцна і озеро Лагуна Ек’нааб. Мапа 3D

Проте окрім ідентифікації стародавнього міста на дослідників чекали навіть більш дивовижні відкриття. Річ у тім, що геологи узяли зразки донних вiдкладень з озера Лагуна Ек’нааб, розташованого приблизно за два кілометри на південний схід від центру Віцни, і виявили датований 690-ми роками шар деревного вугілля завтовшки у три сантиметри. Ці дані доводять – наприкінці VII століття Віцну дійсно спустошила велика пожежа. Ретельні розкопки на території городища показали, що всі головні міські споруди, включно з царським палацом, було спалено між 650 та 800 роками. На превеликий жаль, вогонь не пощадив і різьблених стел із ієрогліфами, тож сьогодні вчені мають обмаль конкретних відомостей з політичної історії Бахламхоля. Одначе збіги хронології залишають мало сумнівів стосовно того, що пожежі у Віцні – це безпосередній наслідок воєнних кампаній, описаних на стелі з Наранхо. До речі, згадка про «друге спалення» міста, вочевидь, також не випадкова: згідно з висновками археологів, Віцна загалом горіла щонайменше чотири рази, хоча пожежа наприкінці VII століття була найбільш катастрофічною. Після спустошення місто на тривалий час занепало, а чисельність населення різко скоротилася, при цьому відсутність масових поховань або тіл загиблих, знайдених на руїнах будівель, дає підстави припускати, що місцевих мешканців, імовірно, примусово переселили, а не винищили. Щоправда, історія Віцни на тому не скінчилася – майже через сто років відбулося її останнє недовге відродження. Наприкінці VIIІ століття бахламхольські владарі відбудували царський палац і навіть поновили встановлення стел – саме написи на цих пізніх пам’ятках дешифрував О. Токовінін. А втім, на Віцну й інші міста майя тоді вже насувалася невідворотна загибель, пов’язана із колапсом класичної цивілізації.

Зразки донних вiдкладень з озера Лагуна Ек’нааб

Зразки донних вiдкладень з озера Лагуна Ек’нааб

Відкриття у Віцні – одна з найвизначніших подій останніх років у майяністиці. Дослідникам випала рідкісна можливість за допомогою археологічних та геологічних даних перевірити вірогідність писемних джерел і пересвідчитися в тому, що на отриману з них інформацію можна покладатися. На стелі з Наранхо сказано, що Бахламхоль спалили – саме так воно насправді й сталося, без будь-яких метафор чи пропагандистських вигадок. Ми бачимо, що писці майя дуже точно добирали слова, вочевидь, не випадково вживши саме дієслово «спалено» для позначення дій стосовно ворожого міста. Якщо раніше можна було дискутувати, чи не зводилася війна до дрібної сутички, скажімо спалення окремого храму, то тепер твердо відомо – столицю бахламхольських владарів випалили дощенту. Таким чином, знахідки у Віцні доводять: майя провадили війни на взаємне знищення (автори дослідження використовують термін «тотальна війна») задовго перед колапсом. Концепція «правильних» ритуальних конфліктів, у яких брала участь мала кількість людей, не витримує випробування новими даними. Колись фрески Бонампака яскраво показали науковцям, що війни у майя були. Тепер знахідки із Віцни переконують: вони могли мати тотальний характер й інколи призводили до запустіння цілих міст.

Подяка. Автор щиро дякує О. Токовініну за слушні зауваження, поради і допомогу в написанні статті.

Посилання. Головні підсумки роботи Археологічного проєкту Хольмуля у Віцні та висновки дослідників узагальнено в публікації: Wahl, Anderson, Estrada-Belli, and Tokovinine 2019. У науково-популярній формі окрім цієї статті із ними можна ознайомитися в: Беляев 2019. Різним аспектам майяських війн, насамперед історії політичних конфліктів, присвячено велику літературу, але загальне уявлення про проблему можна отримати з таких оглядових праць: Webster 2000; Kettunen 2011; Scherer and Golden 2014. Позицію прихильників концепції елітної «ритуальної» війни досить чітко викладено в роботі: Inomata and Triadan 2009. Критику гіпотези про зв’язок війн із фазами Венери дивіться в: Stuart 2011: 294-298. Висновок про ескалацію війн в останні роки перед колапсом ґрунтується, передусім, на даних з регіону Петешбатун, дивіться більше про це в: Demarest, O’Mansky, Wolley et al. 1997; Inomata 1997. Докладніше про воєнну термінологію написів дивіться в: Stuart 1995: 291-351. Про походи армії Наранхо за правління К’ахк’-Тілів-Чан-Чаахка дивіться, наприклад: Martin and Grube 2008: 76-77.

Список літератури

Demarest A., O’Mansky M., Wolley C. et al. Classic Maya Defensive Systems and Warfare in the Petexbatun Region: Archaeological Evidence and Interpretations // Ancient Mesoamerica. – 1997. – Vol. 8, Issue 2. – P. 229-253.

Inomata T. The Last Day of a Fortified Classic Maya Center: Archaeological Investigations at Aguateca, Guatemala // Ancient Mesoamerica. – 1997. – Vol. 8, Issue 2. – P. 337-351.

Inomata T., Triadan D. Culture and Practice of War in Maya Society // Warfare in Cultural Context: Practice, Agency, and the Archaeology of Violence / Ed. by A. E. Nielsen and W. H. Walker. – Tucson: The University of Arizona Press, 2009. – P. 56-83.

Kettunen H. La guerra: tecnicas, tacticas y estrategias militares // Los mayas: voces de piedra / Coordinacion ed. A. Martinez de Velasco y M. Elena Vega. – Mexico: Ambar Diseño, 2011. – P. 402-415.

Martin S., Grube N. Chronicle of the Maya Kings and Queens: Deciphering the Dynasties of the Ancient Maya. 2nd edition. – London - New York: Thames and Hudson, 2008. – 240 p.

Scherer A., Golden C. War in the West: History, Landscape, and Classic Maya Conflict // Battlegrounds and Battered Bodies: War in Pre-Columbian America / Ed. by A. K. Scherer, and J. W. Verano. – Washington, DC: Dumbarton Oaks Research Library and Collection, 2014. – P. 57-92.

Stuart D.  A Study of Maya Inscriptions. PhD Dissertation, Department of Anthropology, Vanderbilt University, Nashville, 1995. – 465 p.

Stuart D. The Order of Days: The Maya World and the Truth about 2012. – New York: Harmony Books, 2011. – 368 р.

Wahl D., Anderson L., Estrada-Belli F., Tokovinine A. Palaeoenvironmental, Epigraphic and Archaeological Evidence of Total Warfare among the Classic Maya // Nature Human Behavior, 2019.

Webster D. The Not So Peaceful Civilization: A Review of Maya War // Journal of World Prehistory. – 2000. – Vol. 14, No. 1. – P. 65-119.

Беляев Д. Д. Древние майя: Total War. URL: https://maoist.livejournal.com/322780.html