Царства майя на зламі: нові дані про події середини VI століття

Стюфляєв Максим
:::
Статьи и материалы
:::
майя

(на рус.яз.)

Упродовж класичної доби своєї історії (ІІІ-Х століття нашої ери) майя ніколи не мали єдиної централізованої держави, подібної, скажімо, до Єгипту часів Нового царства. Замість однієї могутньої імперії у низинній зоні майя виникла складна система відносин між десятками царств та панівних династій, які залежно від конкретних обставин політичної кон’юнктури могли укласти союз або ворогувати між собою. Відомі сучасні дослідники С. Мартін та Н. Грюбе у низці праць показали, що майяські царі не були рівними за статусом і межами впливу, наймогутніші з них ставали верховними сюзеренами і тримали в покорі численних підлеглих владарів.[i] При цьому політична система майя відзначалася нестійкістю. Царі-гегемони вели війни з метою розширення сфер власного впливу, наштовхувалися на опір конкурентів, а перемога чи поразка на полі бою подекуди могла докорінним чином змінити усталений баланс сил. Підлеглих владарів у цій великій грі також не варто вважати безвольними пішаками: підсумки протистояння часто залежали від їхньої позиції та відданості сюзеренові. Загалом в історії майя класичної доби можна виокремити кілька віх. У цій статті мова піде лише про один переломний етап – події середини VI століття, внаслідок яких кукульська гегемонія добігла кінця, а натомість наймогутнішою силою у світі майя стали «Священні Канульські Владарі». Завдяки новим знахідкам та дослідженням останніх років епіграфісти нині мають змогу відтворити більш цілісну картину перепитій того часу. Стало очевидним, що конфлікт Кукуля з Канулем не обмежувався війною 562 року. Протистояння тривало щонайменше кілька десятиліть, ба більше, склавши докупи свідчення із різних городищ майя, можна побачити, як колишні кукульські васали один за одним переходили до табору канульських владарів, і саме ця обставина, імовірно, зумовила зрештою воєнну перемогу останніх.

Мапа області майя

Мапа області майя

Зараз дедалі більше дослідників доходить висновку, що політичну турбулентність у регіоні майя варто розглядати не ізольовано, а як елемент складнішого та значно більш масштабного процесу. Адже на першу половину і середину VI століття припадає низка криз, які зачепили різні частини Мезоамерики. Так, близько 550 року невідомий ворог буквально спустошив центральну частину Теотівакана. На вершині своєї могутності ця величезна метрополія поставила під прямий або опосередкований контроль не лише долину Мехіко та прилеглі райони, але й простір від Північної Мексики до гірської Гватемали, від узбережжя Тихого океану до Мексиканської затоки. Через відсутність писемних джерел з викладом трагічних подій неможливо достеменно з’ясувати, хто саме і за яких обставин сплюндрував столицю імперії. Археологічні розкопки показали, що палаци і храми у центрі Теотівакана було зумисно спалено. При цьому винуватців катастрофи важко назвати «варварами»: новітні дослідження вказують на те, що переможці належали до тієї самої теотіваканської культури. Отже, можемо вести мову або про пов'язаний із боротьбою за владу внутрішній конфлікт, або про повстання сусідніх спільнот, які доти виступали як союзники чи васали Теотівакана, а тепер спробували здобути незалежність. Хай там як, від цього удару найбільше місто Доколумбової Америки ніколи остаточно не отямиться, після пожежі чисельність місцевого населення суттєво скоротиться.[ii]

2.	Близько 550 року палаци і храми у центральній частині Теотівакана було зумисно спалено. Колаж «Мир индейцев»

Близько 550 року палаци і храми у центральній частині Теотівакана було зумисно спалено. Колаж «Мир индейцев»

Близько 535-540 років сталися також майже одночасні виверження вулканів Ель-Чічон у Південній Мексиці та Ілопанго у Сальвадорі. Від вибуху Ель-Чічона постраждали міста майя в басейні ріки Усумасінти, а попіл Ілопанго перетворив на пустку регіон Центрального та Західного Сальвадору, шар вулканічної тефри знайдено навіть у Копані. Крім того, виверження спричинили значне похолодання клімату. Внаслідок цих криз і катастроф було зруйновано усталену систему торговельних, культурних і політичних контактів області майя з Центральною Мексикою та городищами у Сальвадорі.[iii]

3.	Кратерне озеро Ілопанго, що виникло внаслідок заповнення водою кальдери вулкана. Близько 535 року виверження Ілопанго знищило Чальчуапу й інші осередки цивілізації у Західному та Центральному Сальвадорі

Кратерне озеро Ілопанго, що виникло внаслідок заповнення водою кальдери вулкана. Близько 535 року виверження Ілопанго знищило Чальчуапу й інші осередки цивілізації у Західному та Центральному Сальвадорі

Дуже правдоподібно, що саме фатальні зміни в Мезоамериці, передусім занепад Теотівакана, стали тим каталізатором, який розхитав підвалини політичної системи майя. Щоб правильно зрозуміти логіку розвитку подій, ми мусимо здійснити короткий екскурс до попереднього історичного етапу. Отже, у другій половині IV століття численні царства в регіоні Петен, ядрі цивілізації у низинній зоні майя, підкорила армія, очолювана теотіваканським полководцем Сіхйах-К’ахк’ом. Переможці силою зброї утвердили на місцях лояльні до них династії. Кульмінація походу сталася у 8.17.1.4.12, 11 Еб 15 Мак (16 січня 378 року), коли Сіхйах-К’ахк’ «прибув» до міста Йашкукуль (Тікаль) і того-таки дня загинув «Священний Кукульський Владар» Чак-Ток-Іч’аахк ІІ. Наступного року на кукульському троні сів Йаш-Нуун-Ахіін І, малолітній син правителя Теотівакана Хац’о’м-Куйа, вшанованого в ієрогліфічних текстах найвищим у політичній ієрархії майя титулом «західного калоомте’». Тим часом Сіхйах-К’ахк’ став кимось на кшталт намісника мексиканської імперії в Петені. Він мав владу над місцевими царями, зокрема й над Йаш-Нуун-Ахііном І, проте не спромігся заснувати власної династії, тому після смерті полководця до кукульських царів як родичів правителів далекого Теотівакана перейшла провідна роль у так званому «Новому порядку».[iv] Сфера їхнього панування, імовірно, поширювалася на більшу частину Центрального і Східного Петену, зокрема впливовими союзниками чи васалами Кукуля були правителі міста Хушвіца’ (Караколь). У 426-427 роках владар із Хушвіци К’ініч-Йаш-К’ук’-Мо’ заснував у долині ріки Мотагуа, на південно-східному кордоні території майя, нову династію шукуупських царів, що їхньою столицею стало місто Хушвінтік (Копан).[v] Можна припустити, що вагому роль у цій акції відіграв Кукуль, який шляхом утвердження союзника на периферії розсунув межі власного впливу. Іншим важливим партнером кукульських царів у Східному Петені виступали «Священні Са’альські Владарі», династія зі столицею в Машамі (Наранхо). У першій половині V століття їхній союз було зміцнено шлюбом: донька са’альського владаря Цік’ін-Бахлама стала дружиною спадкоємця кукульського трону і майбутнього царя К’ан-Кітама.[vi] Альянс виявився взаємовигідним для обох сторін: археологічні розкопки свідчать зокрема про піднесення Наранхо у V столітті і ведення там масштабних будівельних робіт.[vii] Кукульську зверхність визнавали також царі Баашвіца (Шультун), К’анвіцналя (Уканаль) та представники ще низки династій у Петені й Петешбатуні.

4.	Місто Йашкукуль (Тікаль), столиця «Священних Кукульських Владарів». Фото Н. Гельмута

Місто Йашкукуль (Тікаль), столиця «Священних Кукульських Владарів». Фото Н. Гельмута

Судячи з наявних даних, упродовж більшої частини V століття ніхто не ставив гегемонію кукульських владарів під сумнів. Однак у 486 році Кукуль воював проти Маасаля, точне місцезнаходження якого наразі невідоме.[viii] На зламі IV-V століть маасальські владарі були частиною «Нового порядку» і визнавали зверхність Теотівакана, але тепер, імовірно, спробували здобути незалежність. Можливо, послаблення Теотіваканської імперії на той час вже давалося взнаки і система «Нового порядку» почала розпадатися. У перших роках VІ століття «західний калоомте’» востаннє згадується в ієрогліфічних текстах у статусі сюзерена майяського царя.[ix] Далі Теотівакан зникає з джерел як дієвий учасник політичної боротьби в регіоні, залишаться лише спогади про вже майже легендарну прабатьківщину низки династій. Відхід гегемона не міг не позначитися на позиціях його ключового союзника і васала в Петені. У 508 році кукульське військо зазнало поразки на Усумасінті, а далі на наступні три десятиліття Кукуль поринув у темну перехідну епоху, найімовірніше пов’язану із внутрішньою нестабільністю та боротьбою за владу різних груп всередині династії.[x] Усі ці події свідчили про послаблення доти наймогутнішого царства майя. Водночас далеко на півночі зміцнювалися його майбутні затяті вороги, «Священні Канульські Владарі». Резиденція останніх тоді розташовувалася на території сучасного городища Цібанче. С. Мартін та Е. Веласкес нещодавно висунули гіпотезу, що воно у давнину мало назву Кануль і лише згодом цей топонім перетворився на титул місцевої династії.[xi] Про ранню історію канульських царів наразі відомо мало, але на ієрогліфічних сходах з Цібанче, що приблизно датуються V століттям, збереглися зображення низки зв’язаних та принижених бранців, захоплених у полон Йукноом-Ч’ееном І.[xii] Це перше свідчення ведення Канулем переможних війн.

5.	Сходинка ієрогліфічних сходів із Цібанче. Промальовка Е. Веласкеса

Сходинка ієрогліфічних сходів із Цібанче. Промальовка Е. Веласкеса

У першій половині VІ століття, паралельно із поглибленням кризи в Кукулі, канульські владарі розгорнули масштабну експансію в Петені. При цьому вони не обмежувалися застосуванням самої лише військової міці, а вдавалися й до більш мирних, дипломатичних засобів здобуття нових союзників. У день 9.4.5.6.16, 12 К’іб 9 Паш (5 лютого 520 року) пані Іш-…-Наах-Ек’, донька «Священного Канульського Владаря» Туун-К’аб-Хіша,[xiii] прибула до Сакнікте’ (Ла-Корона) і стала дружиною тамтешнього правителя.[xiv] На думку Д. Берон, ця подія знаменувала початок нової епохи в історії Сакнікте’: заснування чи оновлення місцевої династії із запровадженням культу її богів-покровителів.[xv] Така інтерпретація видається цілком правдоподібною, в майбутньому схожу стратегію канульський сюзерен застосує зокрема до держави са’альських владарів.[xvi] Політична історія Сакнікте’ до 520 року є для сучасних дослідників майже цілковитою «білою плямою», проте нещодавно в сусідньому городищі Ель-Ачіоталь археологами було знайдено ранню стелу, датовану початком V століття. На лицьовому боці монумента зображено правителя, а в ієрогліфічному тексті сказано про завершення у 418 році другого двадцятиліття на владарюванні. Простий розрахунок показує, що головний герой напису коронувався в 379 році. Д. Стюарт схильний пов’язувати зміну правителя в Ель-Ачіоталі із втручанням Сіхйах-К’ахк’а. Якщо дослідник має рацію, то Ель-Ачіоталь у 379 році увійшов до «Нового порядку» й, імовірно, визнавав зверхність Кукуля.[xvii] Власне в Ла-Короні таких ранніх монументальних написів поки не знайдено, але за однією з гіпотез Ель-Ачіоталь міг бути першою столицею місцевої династії. Якщо так, то шлюб з канульською царівною в 520 році зафіксував перехід правителів Сакнікте’ під покровительство нового сюзерена. Відомі нині написи з Ла-Корони та Ель-Ачіоталя дають дослідникам замало надійних фактів аби робити остаточні висновки, однак далі ми побачимо, що інші кукульські васали в середині VІ століття пішли шляхом саме такої переорієнтації.

6.	Панель 6 з Ла-Корони («Даласький вівтар»). Промальовка Д. Стюарта. В ієрогліфічному тексті на цьому монументі викладено історію шлюбів місцевих правителів із доньками «Священних Канульських Владарів»

Панель 6 з Ла-Корони («Даласький вівтар»). Промальовка Д. Стюарта. В ієрогліфічному тексті на цьому монументі викладено історію шлюбів місцевих правителів із доньками «Священних Канульських Владарів»

Головною ареною боротьби за панування стала область Східного Петену. У день 9.5.12.0.4, 6 К’ан 2 Сіп (7 травня 546 року) на троні са’альських владарів сів новий правитель-підліток Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч, якому на час коронації не виповнилося ще й дванадцяти років. На стелі 25 з Наранхо особливо наголошується, що церемонія відбулася під егідою уже відомого нам «Священного Канульського Владаря» Туун-К’аб-Хіша.[xviii] Знайдена в 2014 році стела 47 з Наранхо збагатила наше уявлення про цю подію новими подробицями. На лицьовому боці монумента зображено самого Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча, він втілює героя-близнюка Хуун-Ахава у спорядженні гравця в м’яч. Сцена доповнюється ієрогліфічним текстом, у якому сказано, що 7 травня 546 року са’альського владаря було «вдягнено для гри в м’яч». Розбіжність у записах дат Календарного кола на стелах 25 і 47 дає підстави припускати, що гра передувала власне коронації приблизно на пів дня.[xix] Хоча добре відомо про активне вдавання «Священних Канульських Владарів» до цього спортивного ритуалу як засобу підтвердження лояльності з боку васалів, новий монумент з Наранхо дає нам перше свідчення того, що змагання могло мати місце безпосередньо в день воцаріння підлеглого правителя.[xx]

Як ми вже знаємо, перше Са’аль був одним із ключових союзників Кукуля, але тепер політичні реалії різко змінилися. Перехід Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча під протекцію канульського сюзерена суттєво вплинув на баланс сил у регіоні, але що його спричинило? Ми не знаємо достеменно, за яких обставин сталася переорієнтація, однак варто зауважити, що батько Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча Пік-Чан-Ахк неодноразово згадується на монументах з Наранхо, проте не має «емблемного ієрогліфа» Са’аля, отже, неможливо сказати із певністю, чи був він царем. Якщо також взяти до уваги дитячий вік нового владаря, то закрадається підозра, що біля 546 року силами Туун-К’аб-Хіша або за його підтримки прихильники альянсу з Канулем вчинили в Машамі переворот і привели до влади малолітню маріонетку. Такі зміни владарів за активного втручання зовнішніх сил траплятимуться в цьому царстві й надалі. Монументи з Наранхо свідчать про те, що Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч лишався лояльним канульським союзником і васалом упродовж цілого свого життя, адже стелу 25 встановили у 615 році, наприкінці його довгого правління.[xxi] Точний час створення стели 47 невідомий, але її також можна приблизно датувати початком VII століття, оскільки в напису на цій пам’ятці поіменно перелічено чотирьох канульських царів, які по черзі змінювали один одного на троні і їм усім зберігав вірність Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч.[xxii]

Стела 25 з Наранхо. Промальовка Е. фон Еу

Стела 25 з Наранхо. Промальовка Е. фон Еу

Спираючись на підтримку нового могутнього сюзерена, са’альський владар після досягнення повноліття суттєво зміцнив власні позиції у регіоні. Влітку 2013 року команда археологів під керівництвом Ф. Естрада-Беллі здійснила важливе відкриття у городищі Хольмуль, розташованому в 17 км на північ від Наранхо. Під час розкопок «Споруди А» було виявлено прихований під пізнішою будівлею заупокійний храм кінця VI століття, що його фасад прикрашав великий і добре зацілілий штуковий фриз. У центрі фриза зображено живу гору, а на її вершині сидить предок хольмульського правителя, вдягнений як сонячне божество. Із підпису випливає, що це Цахб-Чан-Йопаат-Махча’ – батько того владаря, котрий збудував храм. Найімовірніше, сцена символізує його посмертне воскресіння, вознесіння на небо та перетворення у нове денне світило.[xxiii] Зображення доповнюється довгим ієрогліфічним текстом, що в ньому наведено імена предків тогочасного правителя Хольмуля К’ініч-Тахаль-Тууна, названого «п’ятим наступником владаря з Віінте’нааха». Сам він був онуком Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча, його мати носила титул сак чувен, традиційний для представників са’альської династії. Отже, Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч видав свою доньку заміж за царя Хольмуля Цахб-Чан-Йопаат-Махча’ і в цьому шлюбі народився спадкоємець хольмульського трону К’ініч-Тахаль-Туун. Час укладення союзу можна встановити лише приблизно, оскільки дата напису на фризі не збереглася. Цахб-Чан-Йопаат-Махча’, судячи з тексту, помер досить молодим: він названий «владарем на другому двадцятилітті», тобто у віці від двадцяти до сорока років. Зате дід К’ініч-Тахаль-Тууна Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч на момент будівництва храму ще був при доброму здоров’ї та мав титул «владаря на третьому двадцятилітті». Із написів у Наранхо ми знаємо, що віку від сорока до шістдесяти років він досяг у 593 році, коли встановив стелу 38. На датованій 615 роком стелі 25 Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч фігурує вже як «владар на четвертому двадцятилітті». Отже, будівництво поховального храму в Хольмулі можна датувати приблизно 593 роком, а династичний шлюб, вочевидь, мав місце років за двадцять до цієї події.[xxiv]

8.	Стела 38 з Наранхо. Промальовка І. Грехема

Стела 38 з Наранхо. Промальовка І. Грехема

Напис на фризі з Хольмуля дуже важливий для розуміння політичної ситуації в Східному Петені наприкінці VI століття. Насамперед, він розвіяв усілякі сумніви стосовно того, що Хольмуль був за класичної доби резиденцією окремої династії.[xxv] Упродовж десятиліть хольмульський трон належав нащадкам «владаря з Віінте’нааха». У текстах майя Віінте’наах – це позначення Теотівакана або, імовірно, конкретніше «Храму Сонця» в Теотівакані.[xxvi] Із ним пов’язувалося походження тих царських династій, що утвердилися після появи в Петені армії, очолюваної Сіхйах-К’ахк’ом. До таких належали зокрема й правителі Хольмуля, стіни їхнього палацу в Ла-Суфрікайі (резиденція на відстані приблизно одного кілометра від центру Хольмуля) вкрито зображеннями центральномексиканських воїнів та ієрогліфічним текстом зі згадкою про прибуття Сіхйах-К’ахк’а в Кукуль у 378 році.[xxvii] Отже, на початку своєї історії царство предків К’ініч-Тахаль-Тууна стало невід’ємною складовою «Нового порядку». Однак між 500 та 560 роками стару резиденцію в Ла-Суфрікайі занедбали, а столицю перенесли до Хольмуля. Конкретні мотиви цього кроку невідомі, але дуже імовірно, що він був пов’язаний зі зміною сюзерена. Деякі непрямі докази вказують на те, що в V столітті правителі Ла-Суфрікайі, як і їхні сусіди, визнавали верховенство Кукуля. Але за царювання Цахб-Чан-Йопаат-Махча’ або його попередника відбувся розворот і на фризі з Хольмуля К’ініч-Тахаль-Туун названий васалом канульського владаря. Таким чином, короткі ієрогліфічні написи, наче фрагменти мозаїки, складаються в чітку картину розвитку подій. У 546 році із воцарінням Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча держава са’альських владарів розірвала союз з Кукулем і стала на бік Кануля. Царі Хольмуля в першій половині VI століття так само перейшли під канульську зверхність. Маючі спільного сюзерена, дві династії ставали природними спільниками, тому зміцнили свій альянс шлюбними узами. Ми бачимо, що, як і за часів домінування кукульських царів, шлюб зоставався важливим інструментом гарантування лояльності й закріплення союзних зобов’язань.[xxviii]

Фриз із Хольмуля. Фото Археологічного проекту в Хольмулі

Фриз із Хольмуля. Фото Археологічного проекту в Хольмулі

Експансія нового гегемона не обмежувалася Східним Петеном. Історія царства канульських владарів у 550-х роках донедавна лишалася суцільною загадкою, але із тексту на стелі 47 з Наранхо, випливає, що після смерті Туун-К’аб-Хіша трон успадкував Ах-Моокіль.[xxix] Як встановили С. Мартін та Д. Бєляєв, повне ім’я цього правителя читається К’ахк’-Ті’-Ч’іч’-Ах-Моокіль, окрім Наранхо його згадано також на посудині з Вашактуна і різьбленій кістці з Калакмуля.[xxx] Владарював К’ахк’-Ті’-Ч’іч’ недовго і мав би займати трон якийсь час між 546 (остання згадка про Туун-К’аб-Хіша) та 561 (перша поява Йукноом-Хут-…-Чана) роками. На одвірку 3 з Цібанче повідомляється про воцаріння в день 9.5.16.0.8, 7 Ламат 6 Во (20 квітня 550 року).[xxxi] На жаль, головного героя не названо на ім’я, але за хронологією це має бути К’ахк’-Ті’-Ч’іч’. Цікавим також є зроблений у тексті наголос, що новий владар «сів як калоомте’». На думку Д. Бєляєва, він означає, що К’ахк’-Ті’-Ч’іч’ першим з канульських царів отримав найвищий у політичній ієрархії майя ранг, котрий раніше належав правителям Теотівакана, а згодом їхнім кукульським родичам. Якщо так, то ми маємо чергове яскраве свідчення посилення тиску з боку Кануля і претензій представників цієї династії на роль гегемонів у світі майя.

10.	Одвірок 3 із Цібанче. Фото П. Гаррісона

Одвірок 3 із Цібанче. Фото П. Гаррісона

Дуже цінна інформація про події, що сталися за владарювання К’ахк’-Ті’-Ч’іч’а, збереглася на знайденій у 2013 році стелі 44 з Ель-Перу. Цей монумент було встановлено правителем міста Вака’, тобто власне Ель-Перу, Ва’оом-Уч’аб-Ахком[xxxii] з нагоди завершення десятиліття 9.6.10.0.0, 8 Ахав 13 Паш (29 січня 564 року). У тексті ретроспективно сказано, що Ва’оом-Уч’аб-Ахк коронувався в день 9.6.2.5.10, 7 Ок 18 Сек (29 червня 556 року) як підлеглий владар К’ахк’-Ті’-Ч’іч’а.[xxxiii] Також на стелі вміщено родовід вакського царя. Його батька й, імовірно, попередника на троні звали Чак-Ток-Іч’аахк, а матір’ю Ва’оом-Уч’аб-Ахка була цариця Іш-Ікоом.[xxxiv]

11.	Стела 44 з Ель-Перу. Фото Ф. Кастанеди

Стела 44 з Ель-Перу. Фото Ф. Кастанеди

Стела 44 суттєво збагатила наші знання про історію царства вакських владарів. Добре відомо, що Вака’ слугувала за важливий пункт на шляху просування теотіваканського війська у 378 році, Сіхйах-К’ахк’ прибув туди за вісім днів до завоювання Йашкукуля. Унікальний портрет цього центральномексиканського полководця на стелі 16 з Ель-Перу, освяченій до завершення п’ятнадцятиліття 9.1.15.0.0, 11 Ахав 18 Сіп (10 червня 470 року), свідчить, що місцева династія продовжувала його вшановувати навіть майже сто років по тому.[xxxv] Логічно, отже, припустити, що вакські владарі виступали тоді як союзники очолюваного Кукулем «Нового порядку». На близькі відносини між династіями вказує й ім’я Чак-Ток-Іч’аахка, батька Ва’оом-Уч’аб-Ахка, поширене з-поміж кукульських царів IV-VI століть. Схоже, однак, що саме цей правитель Ваки змінив політичний курс своєї держави, його дружина Іш-Ікоом мала титули сак вахйіс і к’ухуль Чатахн вінік, характерні для канульських васалів[xxxvi], а їхній син уже прямо коронувався під егідою нового північного сюзерена. Дуже показово, що стелу 44 з Ель-Перу археологи знайшли під час розкопок поховального храму Іш-К’абель – канульської царівни, котра у другій половині VIІ століття стала дружиною владаря Ваки К’ініч-Бахлама II і мала на чоловіка великий вплив. Імовірно, ця могутня жінка вважала пані Іш-Ікоом своєю попередницею, зачинальницею переорієнтації Ваки на спілку з Канулем. На іншому монументі із храму Іш-К’абель, датованій кінцем десятиліття 9.13.10.0.0, 7 Ахав 3 Кумк’у (26 січня 702 року) стелі 43, ретроспективно описано ювілейну церемонію, проведену Іш-Ікоом у день 9.7.0.0.0, 7 Ахав 3 К’анк’ін (7 грудня 573 року).[xxxvii] Хай там як, щонайменше з 550-х років Вака’ на два століття потрапляє до канульської сфери впливу.

12.	Фрагмент стели 43 з Ель-Перу зі згадкою цариці Іш-Ікоом. Фото Ф. Кастанеди

Фрагмент стели 43 з Ель-Перу зі згадкою цариці Іш-Ікоом. Фото Ф. Кастанеди

Цікава, хоча й не цілком зрозуміла, інформація про перипетії тогочасної політичної боротьби збереглася на згаданій вище посудині із «Поховання 23» у Вашактуні. Її власник має повний «емблемний ієрогліф» «Священного Кукульського Владаря», але при цьому названий васалом К’ахк’-Ті’-Ч’іч’а. Таке несподіване поєднання лишає відкритим простір для найрізноманітніших інтерпретацій і припущень. Із 537 по 562 роки у Йашкукулі правив Вак-Чан-К’авііль, який, можливо, прибув туди після тривалого вигнання, але власник посудини з Вашактуна має інше ім’я, котре взагалі є унікальним для списку кукульських царів. Найновіші знахідки у Шунантунічі яскраво продемонстрували, що панівні династії майя класичної доби зовсім не були такими монолітними утвореннями, як вважали ще донедавна. Під цим оглядом, спокусливо припустити, що у внутрішній боротьбі за кукульський трон К’ахк’-Ті’-Ч’іч’ підтримував свого власного кандидата. Згодом під канульський сюзеренітет перейде Бахлах-Чан-К’авііль, засновник династії південної гілки кукульських владарів зі столицею у Дос-Піласі, тому немає вагомих підстав заперечувати імовірність аналогічного розколу в середині VI століття.[xxxviii]

Таким чином, канульські царі щодалі міцніше стискали лещата навколо своїх супротивників. Ще одним «яблуком незгоди» у боротьбі за гегемонію в Петені стало розташоване на південь від земель Ах-Нумсаах-Чан-К’ініча царство владарів Хушвіци. Відразу на трьох монументах з Караколя, стелах 6 та 14 і вівтарі 21, повідомляється про те, що у день 9.5.19.1.2, 9 Ік’ 5 Во (18 квітня 553 року) «сів на владарювання» новий цар Хушвіци Йахавте’-К’ініч II. У ретроспективних текстах на стелі 6 і вівтарі 21 особливо наголошується, що церемонія відбулася з санкції «Священного Кукульського Владаря» Вак-Чан-К’авііля, отже, на початку свого правління Йахавте’-К’ініч II тримався курсу предків та лишався кукульським васалом. Однак дуже швидко його стосунки із сюзереном зіпсувалися, і союз змінився конфронтацією. Можливо, стрімка зміна загального співвідношення сил спонукала Хушвіцу до ведення самостійнішої політики чи навіть переходу під канульську опіку. Вак-Чан-К’авііль, зі свого боку, спробував примусити свавільного васала до покори силою і в день 9.6.2.1.11, 6 Чувен 19 Поп (11 квітня 556 року) спустошив місто чи селище у володіннях Йахавте’-К’ініча II. Втім, тріумф Кукуля був недовгим. Шість років по тому, у день 9.6.8.4.2, 7 Ік’ 0 Сіп (1 травня 562 року) Вак-Чан-К’авііль зазнав нищівної поразки в новій війні. Його військо було розбите, а подальша доля самого царя невідома, можливо, він загинув у бою. Колись на вівтарі 21 з Караколя містився докладний виклад перебігу конфлікту, але нині найважливіші частини тексту понищено ерозією. Навіть від імені переможця збереглися лише окремі елементи. Найімовірнішим претендентом на роль тріумфатора є канульський цар Йукноом-Хут-…-Чан, знаний у літературі також під умовним позначенням «Небесний свідок», наступник К’ахк’-Ті’-Ч’іч’а. Дата його воцаріння невідома, але під 561 роком Йукноом-Хут-…-Чан уже згадується як сюзерен місцевого владаря на стелі з городища Лос-Алакранес. Його ім’я та «емблемний ієрогліф» підходять під обриси на вівтарі 21 з Караколя. Творець цієї пам’ятки, син Йахавте’-К’ініча II …н-Охль-К’ініч II, виступав як надійний союзник кількох канульських владарів, до того ж саме Кануль найбільше скористався з перемоги у війні 562 року. Кукульські царі навпаки втратили свій провідний статус. Їхню столицю, імовірно, завоювали чи спустошили, принаймні впродовж наступних 130 років у Йашкукулі не було встановлено жодного відомого монумента.[xxxix]

13.	Вівтар 21 з Караколя. Фото Л. Шіле

Вівтар 21 з Караколя. Фото Л. Шіле

Так, внаслідок низки успіхів Туун-К’аб-Хіша, К’ахк’-Ті’-Ч’іч’а і Йукноом-Хут-…-Чана виник найбільший політичний альянс в історії майя класичної доби. Його внутрішню структуру ми досі розуміємо не дуже добре. Вочевидь, як і за кукульського панування, верховну владу у залежних центрах здійснювали численні підлеглі правителі, про жодні спроби створити централізовану державу, замінити місцеві династії на призначених канульським царем чиновників нічого невідомо. Часом для збереження лояльності з боку васалів вдавалися до військової сили, але частіше використовувалися більш мирні засоби зміцнення зв’язків, зокрема династичні шлюби. Було б хибним спрощенням уявляти верховенство канульських царів як однобічне визискування ресурсів з підконтрольних територій і пригноблення підкореного населення. Політична система майя мала куди більш складний, багатоступеневий характер, гегемони спиралися на підтримку кількох молодших партнерів, котрі самі домінували у певних регіонах. Наприклад, Ах-Нумсаах-Чан-К’ініч, лишаючись упродовж багатьох десятиліть відданим канульським васалом, досяг значної влади у Східному Петені, зокрема породичався з правителями Хольмуля. Його довге царювання постає як епоха стабільності та успіху, через апеляції до неї нащадки зміцнювали власну політичну легітимність.[xl] Археологічні дослідження в Караколі так само засвідчують розквіт Хушвіци під канульським пануванням.[xli] Отже, васали отримали чималий зиск від стабілізації. О. Токовінін нещодавно звернув увагу на відмінності у титулах підлеглих владарів. Наприклад, правителі Сакнікте’ і Хольмуля не мали стандартних «емблемних ієрогліфів». Перші називали себе к’ухуль сак вахйіс, а другі йменувалися чак ток вайааб. Цікаву трансформацію можна помітити на монументах з Караколя. За ранньої класики місцеві царі позначалися як «владарі Хушвіци», але після переходу під егіду Кануля вони стали називатися «священними особами К’анту’». З іншого боку, скажімо, сусідні «Священні Са’альські Владарі» зберегли цілком звичний титул. Наразі це важко стверджувати із певністю, але можна припустити, що такі варіації віддзеркалювали нерівність васалів та різну міру контролю над ними.[xlii]

Дуже цікаво відзначити ту велику вагу, що її за канульської, а перше кукульської гегемоній надавали шлюбним спілкам. Туун-К’аб-Хіш і його наступники видавали своїх доньок або інших родичок заміж за ключових васалів, прив’язуючи у такий спосіб останніх до себе родинними зобов’язаннями. Непоодинокі свідчення використання шлюбу як інструменту для закріплення впливу на нещодавно підкорених територіях маємо і в подальшій канульській історії, отже, йдеться про свідому та цілеспрямовану політику. Імовірно, одним з її побічних наслідків стало зростання ролі й статусу жінки в житті еліти суспільства стародавніх майя. Чоловіки мусили рахуватися зі своїми дружинами, адже за тими стояла сила могутніх гегемонів. Під цим оглядом не видається дивним, що окремі канульські царівни, наприклад Іш-К’абель, ставали активними учасницями політичного життя і навіть зображалися на монументах на рівних із правителями-чоловіками. З іншого боку, в ієрогліфічних написах дуже рідко згадується про політичні обставини, які передували укладенню шлюбу, тому можна припустити, що далеко не завжди такий альянс був виявом доброї волі обох сторін. Відомо, наприклад, що Са’аль упродовж тривалого часу ворогував із сусіднім царством владарів Йаші (Йашха). У другій половині VIII століття цар Са’аля К’ахк’-Укалав-Чан-Чаахк одружився із владаркою з династії Йаші, але це не завадило в майбутньому його синові, народженому від цього шлюбу, воювати проти родичів своєї матері. Отже, принаймні інколи шлюб міг стати наслідком підкорення противника військовою силою.[xliii]

14.	Стела 34 з Ель-Перу, портрет цариці Іш-К’абель. Яскраве свідчення помітної ролі жінок у політичному житті стародавніх майя

Стела 34 з Ель-Перу, портрет цариці Іш-К’абель. Яскраве свідчення помітної ролі жінок у політичному житті стародавніх майя

Підіб’ємо підсумки. Знахідки та дослідження останніх років суттєво розширили наші уявлення про перебіг і характер політичної боротьби в низинній зоні майя у середині VI століття. Цей приклад дуже показовий під оглядом поглиблення знань про історію майя класичної доби загалом. Ще на початку теперішнього тисячоліття епіграфісти могли розглядати війну Кануля з Кукулем у 562 році як хоч і знаковий та переломний, але доволі стрімкий конфлікт, спричинений «зрадою» владаря Хушвіци.[xliv] Однак нині зрозуміло, що поразка Вак-Чан-К’авііля стала лише кульмінацією на шляху поступового послаблення позицій кукульських царів у Петені та переходу верховної влади до їхніх ворогів із Кануля. Це був довгий і великого розмаху процес, який тривав кілька десятиліть. Маневр Йахавте’-К’ініча II не видається більше чимось винятковим, написи на монументах із різних городищ дозволяють дійти висновку, що після 520 року царства майя одне за одним змінювали покровителя. Канульські владарі розгорнули експансію за продуманим планом і крок за кроком просувалися до поставленої мети. Втративши своїх головних союзників, Вак-Чан-К’авііль опинився у скрутному становищі задовго перед генеральною битвою. Нині в ключових для розуміння перебігу подій городищах регіону (Ла-Корона, Наранхо, Хольмуль, Караколь, Ель-Перу та інші) тривають археологічні проекти, майже щороку публікуються нові написи і виходять дослідження уже відомого матеріалу, тому можна не сумніватися, що незабаром буде відкрито ще чимало важливих та цікавих фактів з політичної історії майя на переломному етапі в середині VI століття.

Інше важливе питання: чи була пов’язана політична турбулентність і зміна гегемона в Петені із кризовими явищами в Мезоамериці загалом? Чи можемо ми стверджувати, що послаблення Теотівакана й відмова його царів від втручання у перебіг боротьби між династіями майя створили передумови для закінчення кукульського панування? На жаль, через брак писемних джерел, які кинули б світло на обставини падіння Теотівакана, однозначної відповіді на ці питання наразі немає, але верховенство кукульських царів над іншими значною мірою трималося на їхніх родинних зв’язках із могутніми володарями долини Мехіко. Зникнення останніх з політичної сцени створило вакуум верховної влади і позбавило нащадків Йаш-Нуун-Ахііна І опори перед лицем  наступу Кануля. Сподіватимемося, що колись дослідникам пощастить знайти нові тексти із описом спустошення Теотівакана, і це дозволить нам краще зрозуміти природу міждинастійної війни у землях майя в VI столітті.

15.	Наслідки падіння Теотівакана. Цю величезну статую (понад 1 м заввишки) археологи знайшли розтрощеною на дрібні шматочки. Невідомий ворог знищив не лише палаци і храми, але й скульптури та вироби з кераміки, що були наділені, на його думку, магічною силою

Наслідки падіння Теотівакана. Цю величезну статую (понад 1 м заввишки) археологи знайшли розтрощеною на дрібні шматочки. Невідомий ворог знищив не лише палаци і храми, але й скульптури та вироби з кераміки, що були наділені, на його думку, магічною силою

Автор щиро дякує О. Токовініну та Ю. Полюховичу за цінні зауваження і допомогу матеріалами, В. Талаху за правки до чернетки цієї статті.



[i] Martin S., Grube N. Evidence for Macro-Political Organization amongst Classic Maya Lowland States // Mesoweb Articles, 1994. URL: http://www.mesoweb.com/articles/Martin-Grube/Macro-Politics.pdf Martin S., Grube N. Chronicle of the Maya Kings and Queens: Deciphering the Dynasties of the Ancient Maya. 2nd edition. – London - New York: Thames and Hudson, 2008. – 240 p.

[ii] López Luján L., Filloy Nadal L., Fash B. et al. The Destruction of Images in Teotihuacan: Anthropomorphic Sculpture, Elite Cults, and the End of a Civilization // RES: Anthropology and Aesthetics. – 2006. – No. 49/50. – P. 12-39; Беляев Д. Д. Кризис мезоамериканских государств классического периода. URL: https://postnauka.ru/video/44728 Дивіться також оглядовий матеріал «Теотиуакан», підготовлений редакцією сайту «Мир индейцев». URL: http://www.indiansworld.org/teotiuakan.html-2

[iii] Nooren K., Hoek W. et al. Explosive Eruption of El Chichon Volcano (Mexico) Disrupted 6th Century Maya Civilization and Contributed to Global Cooling // Geology. – 2017. – Vol. 45. – P. 175-178; Dull R., Southon J., Sheets P. Volcanism, Ecology and Culture: A Reassessment of the Volcan Ilopango Tbj Eruption in the Southern Maya Realm // Latin American Antiquity. – 2001. – Vol. 12, No. 1. – P. 25-44; AAG: Eruption of El Salvador's Ilopango explains A.D. 536 cooling. URL: https://www.earthmagazine.org/article/aag-eruption-el-salvadors-ilopango-explains-ad-536-cooling; McNeil C. Deforestation, Agroforestry, and Sustainable Land Management Practices among the Classic Period Maya // Quaternary International. – 2012. – Vol. 249. – P. 25; О. Токовінін, приватне повідомлення 2017. Раніше виверження Ілопанго датували приблизно 260 роком нашої ери, але нещодавно фахівці більш ретельно вивчили наявні радіовуглецеві дати і «пересунули» цю катастрофу до ранньої класичної доби, точніше до проміжку між 530 та 550 роками. Нині вибухи Ілопанго та Ель-Чічона розглядають з-поміж імовірних причин глобального похолодання у Північній півкулі в VI столітті.      

[iv] «Новий порядок» – це умовний термін, що ним в історіографії прийнято позначати політичну систему, яка виникла у низинні зоні майя після того, як місцеві царства підпали під верховну владу Теотівакана. В ієрогліфічних текстах він відсутній і вживається за усталеною традицією. Проблемі контактів майя з Теотіваканом присвячено неоглядну літературу, аналіз писемних джерел про «прибуття» армії Сіхйах-К’ахк’а дивіться в: Stuart D. “The Arrival of Strangers”: Teotihuacan and Tollan in Classic Maya History // Mesoamerica’s Classic Heritage: From Teotihuacan to the Aztecs / Ed. by D. Carrasco, L. Jones, and S. Sessions. – Boulder: University Press of Colorado, 2000. – P. 467-490; Martin S., Grube N. Chronicle… P. 29-31; Беляев Д. Д. Государства майя в системе международных отношений Мезоамерики классического периода // Древние цивилизации Старого и Нового Света: культурное своеобразие и диалог интерпретаций. – М.: Издательство Ипполитова, 2003. – С. 40-52. URL: http://www.mezoamerica.ru/indians/maya/maya-inter.html    

[v] Stuart D. The Beginnings of the Copan Dynasty: A Review of the Hieroglyphic and Historical Evidence // Understanding Early Classic Copan / Ed. by E. Bell, M. Canuto, and R. Sharer. – Philadelphia: University of Pennsylvania Museum of Archaeology and Anthropology, 2004. – P. 226-240; Stuart D. The Origin of Copan’s Founder // Maya Decipherment: A Weblog on the Ancient Maya Script, June 25, 2007. URL: http://decipherment.wordpress.com/2007/06/25/the-origin-of-copans-founder/

[vi] Цей правитель більш відомий у літературі як К’ан-Чітам. Читання кітам для слова «пекарі» (дика свиня, що мешкає у Центральній та Південній Америці) підтверджується записом ki-ta-ma на знайденому нещодавно вівтарі з регіону Йашчілана. Дивіться: Grube N., Luin C. A Drum Altar from the Vicinity of Yaxchilan // Mexicon. – 2014. – Vol. 36, Nr. 2. – P. 43.

[vii] Tokovinine A., Fialko V. Stela 45 of Naranjo and the Early Classic Lords of Sa’aal // The PARI Journal. – 2007. – Vol. 7, No. 4. – P. 12-13. URL: http://www.mesoweb.com/pari/publications/journal/704/index.html

[viii] Beliaev D., Tokovinine A., Vepretskiy S. et al. Los monumentos de Tikal // Proyecto Atlas Epigráfico de Petén, Fase I. Informe Final No. 1,Temporada abril-mayo 2013 / Director D. Beliaev, Co-Directora M. de León. Informe Entregado al Instituto de Antropología e Historia de Guatemala, octubre 2013. – P. 69-74. URL: http://www.wayeb.org/download/resources/informe_peten_2013.pdf

[ix] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 141.

[x] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 37-39.

[xi] Martin S., Velásquez García E. Polities and Places: Tracing the Toponyms of the Snake Dynasty // The PARI Journal. – 2016. – Vol. 17, No. 2. – P. 27-30. URL: http://www.mesoweb.com/pari/publications/journal/1702/Martin-Velasquez_single.pdf

[xii] Velásquez García E. The Captives of Dzibanche// The PARI Journal. – 2005. – Vol. 6, No. 2. – P. 1-4. URL: http://www.mesoweb.com/pari/publications/journal/602/Captives_e.pdf

[xiii] Це ім’я дослідники читають по-різному: Туун-К’аб-Хіш або К’альтуун-Хіш, але запис на новій стелі 47 з Наранхо свідчить на користь першого варіанту.  

[xiv] Martin S. Wives and Daughters on the Dallas Altar // Mesoweb Articles, 2008. URL: http://www.mesoweb.com/articles/martin/Wives&Daughters.pdf

[xv] Baron J. Patrons of La Corona: Deities and Power in a Classic Maya Community. Ph.D. dissertation, Department of Anthropology, University of Pennsylvania, Philadelphia, 2013. – P. 341-342.

[xvi] У 682 році царівна Іш-Вак-Халам-Чан, донька одного з найнадійніших канульських васалів,  «прибула» до Са’аля і кілька років по тому продовжила місцеву династію, народивши наступника престолу. Дивіться: Martin S., Grube N. Chronicle… P. 74-75.

[xvii] Повний аналіз тексту на стелі 1 з Ель-Ачіоталя наразі ще не опубліковано. Фотографії і промальовки монумента дивіться в: Auld-Thomas L., Montejo M., Parris C. Investigaciones Arqueológicas en El Achiotal, Temporada 2015 // Proyecto Regional Arqueológico La Corona, Informe Final Temporada 2015 / Edición General: T. Barrientos, M. Canuto y E. Bustamante. – Guatemala, Abril de 2016. – P. 223-228. URL: http://www.mesoweb.com/resources/informes/LaCorona2015.pdf

[xviii] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 71-72.

[xix] На стелі 47 викарбовано «коректну» дату Календарного кола 6 К’ан 2 Сіп, а от на стелі 25 день місяця Сіп записано із коефіцієнтом 3. Цю розбіжність можна пояснити у такий спосіб, що спортивний ритуал відбувся вдень, а воцаріння сталося у вечірній час, точніше після заходу Сонця і до настання півночі, коли за хаабом уже розпочався відлік нової доби, а за цольк’іном ще тривала попередня. Дивіться докладніше: Tokovinine A. The Western Sun: An Unusual Tzolk'in – Haab Correlation in Classic Maya Inscriptions // The PARI Journal. – 2010. – Vol. 11, No. 2. – P. 17-21. URL: http://www.precolumbia.org/pari/journal/archive/PARI1102.pdf     

[xx] Martin S., Fialko V., Tokovinine A. et al. Contexto y texto de la estela 47 de Naranjo-Sa’aal, Peten, Guatemala // XXIX Simposio de Investigaciones Arqueológicas en Guatemala, 2015 / Editado por B. Arroyo, L. Mendez y G. Aju. – Guatemala: Museo Nacional de Arqueología y Etnología, 2016. – P. 615-628.

[xxi] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 72.

[xxii] Martin S., Fialko V., Tokovinine A. et al. Contexto y texto… P. 619-620.

[xxiii] У 2014 році археологи продовжили розкопки і під спорудою із фризом виявили тронний зал, а під підлогою наступної кімнати – поховання, котре, імовірно, належало самому Цахб-Чан-Йопаат-Махча’. Ця знахідка підтверджує, що споруда з фризом, названа в ієрогліфічному тексті «Будинком поколінь», правила за поминальний храм, місце вшанування предків.

[xxiv] Estrada-Belli F., Tokovinine A. A King’s Apotheosis: Iconography, Text, and Politics from a Classic Maya Temple at Holmul // Latin American Antiquity. – 2016. – Vol. 27, No. 2. – P. 149-163.

[xxv] До відкриття фриза окремі дослідники припускали, що Хольмуль слугував за ранню столицю «Священних Са’альських Владарів», котрі згодом перемістилися на південь. Дивіться: Grube N. La Historia Dinástica de Naranjo, Petén // Beiträge zur Allgemeinen und vergleichenden Archäologie, Band 24. – Mainz: Verlag Philipp von Zabern, 2004. – P. 196.

[xxvi] Fash W., Tokovinine A., Fash B. The House of New Fire at Teotihuacan and its Legacy in Mesoamerica // The Art of Urbanism: How Mesoamerican Cities Represented Themselves in Architecture and Imagery / Ed. by W. Fash and L. Lopez Lujan. – Washington D.C.: Dumbarton Oaks, 2009. – P. 201-228. Читання Віінте’наах замість традиційного Віте’наах було нещодавно запропоноване О. Токовініним і підтверджується варіантом запису на фризі з Хольмуля. Дивіться: Estrada-Belli F., Tokovinine A. A King’s Apotheosis… P. 157, 159-161.

[xxvii] Estrada-Belli F., Tokovinine A., Foley J. et al. A Maya Palace at Holmul, Peten, Guatemala and the Teotihuacan "Entrada": Evidence from Murals 7 and 9 // Latin American Antiquity. – 2009. – Vol. 20, No. 1. – P. 230, 238-246.

[xxviii] Estrada-Belli F., Tokovinine A. A King’s Apotheosis… P. 162-165.

[xxix] Читання MOOK для знаку Т533 нещодавно обґрунтував Ю. Полюхович. Раніше Д. Стюарт запропонував альтернативне читання SAAK, дискутуються й інші варіанти дешифровки. Дивіться докладніше: Polyukhovych Y. A Possible Phonetic Substitution for T533 or “Ajaw Face” // Glyph Dwellers, Report 33, 2015. P. 1-5. URL: http://glyphdwellers.com/pdf/R33.pdf

[xxx] Martin S., Beliaev D. K'ahk' Ti' Ch'ich': A New Snake King from the Early Classic Period // The PARI Journal. – 2017. – Vol. 17, No. 3. – P. 1-7. URL: http://www.mesoweb.com/pari/publications/journal/1703/Martin-Beliaev_2017s.pdf

[xxxi] Текст, про який іде мова, первинно являв собою частину більшої оповіді, вміщеної на трьох одвірках. На жаль, два інші фрагменти не збереглися, а перше інтервальне число на одвірку 3 пошкоджене, тому можливі різні варіанти реконструкції дати воцаріння. Традиційно вважалося, що інтервал 2.7.14 поєднував коронацію із завершенням календарного двадцятиріччя 9.6.0.0.0, 9 Ахав 3 Вайеб (22 березня 554 року). У такому разі невідомий персонаж «сів як калоомте’» в день 9.5.17.10.6, 6 Кімі 19 Сак (30 жовтня 551 року). С. Мартін та Д. Бєляєв, втім, додержуються альтернативного погляду. Вони реконструюють інтервал як 2.12.14 і відраховують його назад від гіпотетичної дати освячення будівлі 9.5.18.13.2, 6 Ік’ 10 К’анк’ін (19 грудня 552 року). Важливо, що імовірне воцаріння калоомте’ в 550 році ідеально збігається із датою «взяття К’авііля» К’ахк’-Ті’-Ч’іч’ем, наведеною за Календарним колом 7 Ламат 6 Во на так званій канульській «династичній вазі». Дивіться докладніше: Martin S. Secrets of the Painted King List: Recovering the Early History of the Snake Dynasty // Maya Decipherment: A Weblog on the Ancient Maya Script, May 5, 2017. URL: https://decipherment.wordpress.com/2017/05/05/secrets-of-the-painted-king-list-recovering-the-early-history-of-the-snake-dynasty/

[xxxii] Так його ім’я читають С. Мартін та Д. Бєляєв. С. Гюнтер раніше пропонував читання Ва’оом-Уч’аб-Ц’ікін. 

[xxxiii] Martin S., Beliaev D. K'ahk' Ti' Ch'ich'… P. 2-3.

[xxxiv] Загальний опис нещодавніх знахідок у Ель-Перу дивіться в: Navarro-Farr O., Pérez G., Pérez J. C. et al. Investigaciones en el Perú-Waka’, Guatemala // Arqueología Mexicana. – 2016. – No. 137. – P. 32-37.  

[xxxv] Guenter S. The Epigraphy of El Perú-Waka’ // Archaeology at El Perú-Waka': Ancient Maya Performances of Ritual, Memory, and Power / Ed. by O. Navarro-Farr, M. Rich. – Boulder: University Press of Colorado, 2014. – P. 151-154. Це твердження потребує деяких застережень. Підпис до портрета погано зберігся, а якісної промальовки монумента наразі ще не опубліковано, тому Д. Бєляєв ставить під сумнів ототожнення головного героя стели 16 із Ель-Перу з Сіхйах-К’ахк’ом. Чи так, чи інак, але для нашої теми більш важливо, що зображення на царській пам’ятці воїна у теотіваканському спорядженні доводить лояльність правителів Ваки до «Нового порядку» станом на 470 рік.   

[xxxvi] Grube N. The parentage of "Dark Sun" of Tikal // Mexicon. – 2013. – Vol. XXXV, Nr. 6. – P. 130-132.

[xxxvii] Navarro-Farr O., Pérez G., Pérez J. C. et al. Investigaciones en el Perú-Waka’… P. 33, 36.

[xxxviii] Martin S., Beliaev D. K'ahk' Ti' Ch'ich'… P. 1-4.

[xxxix] Martin S.  Caracol Altar 21 Revisited: More Data on Double Bird and Tikal’s Wars of the Mid-Sixth Century // The PARI Journal. – 2005. – Vol. 6, No. 1. – P. 1-5. URL: http://www.mesoweb.com/pari/publications/journal/601/Altar21.pdf

[xl] Докладніше про це дивіться: Савченко И. А. Легитимация власти в истории Са'ильского государства (682-744 гг.). Дипломная работа (Специалист). – М.: МГУ, 2011. – С. 73-75.

[xli] Chase D., Chase A. Caracol, Belize and Changing Perceptions of Ancient Maya Society // Journal of Archaeological Research. – 2017. – Vol. 25, No. 1. – Р. 24-25. URL: http://link.springer.com/article/10.1007/s10814-016-9101-z

[xlii] Estrada-Belli F., Tokovinine A. A King’s Apotheosis… P. 164.

[xliii] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 81-82.

[xliv] Martin S., Grube N. Chronicle… P. 39.